Американський журналіст Нолан Петерсон: «Головна причина дезінформації про війну в Україні — відсутність закордонних кореспондентів на передовій»

Воєнний кореспондент Нолан Петерсон виступив із промовою у Львові — він акцентував на тому, як важливо донести український контекст до міжнародної спільноти.Peterson«Хемінгуей радив починати історію з найправдивішого речення. Тож я почну з тієї правди, яку знаю: війна в Україні триває», — з таких слів розпочав свій виступ міжнародний воєнний кореспондент The Daily Signal та Newsweek Нолан Петерсон, який був гостем Міжнародного студентського медіасимпозіуму (СМС) «Медіа в умовах конфліктів: зміни і виклики». СМС-2016 відбувся в Українському католицькому університеті у Львові.

Нолан Петерсон — колишній капітан Військово-повітряних сил США, пілот і ветеран воєн в Іраку й Афганістані. Вирішивши кардинально змінити рід діяльності, він став воєнним кореспондентом, здобувши перед цим освіту політолога й журналіста. Вже майже чотири роки Нолан працює воєнкором, а конфлікт на Донбасі вперше почав висвітлювати в 2014 році, у 2015-му був учасником проекту Embedded Journalism — про цей досвід він вже розповідав в інтерв’ю MediaSapiens. Нолан вважає, що своїми журналістськими матеріалами приносить більшу користь, аніж військовою службою. Його емоційна промова у Львові стосувалася того, як зробити події в Україні значущими для світу, і чи можлива таки об’єктивність, особливо якщо ти перебуваєш поруч із однією зі сторін конфлікту. Ми публікуємо найбільш важливі фрагменти його промови.

Війна в Україні не закінчилася

Важко по-справжньому відчути війну. Ресторани так само заповнені людьми, все ще показують кінострічки, молоді люди одружуються, студенти сидять на лекціях. Але поки я вам це розповідаю, на Донбасі щонайменше один солдат намагається вбити іншого. А отже, це не перемир’я, це — війна.

Люди в Америці, які читають мої статті, та навіть читачі з Києва чи друзі зі Львова запитують мене: «Там що, справді настільки все погано?». Чи: «Як це я не бачив усього цього в новинах?». І це мене лякає. Мене лякає, що війна в Європі 2016 року, яка ведеться за допомогою ракетної артилерії й танків, може залишатися настільки прихованою від людських очей у часи соціальних медій та інтернету. Два мої найбільші випробування як американського кореспондента на війні в Україні — залишатись об’єктивним і знайти шлях, як зробити ці події значущими для людей в Америці.Peterson1Світ зараз страждає. Вибухи в Брюсселі, криза переселенців, ІSIS, Північна Корея. Я повинен себе питати: чому фермера в Огайо, чи серфера в Каліфорнії, чи бізнесмена в Нью-Йорку повинна хвилювати війна в Україні? Чому ця історія не менш важлива порівняно з тим, що відбувається у світі? Це складні запитання. Та якщо закордонний кореспондент визначає щось як «війну», вони стають визначними.

Оперуйте фактами — тоді не будете перейматися за власну об’єктивність

Часом пошук правди це не те ж саме, що бути об’єктивним. Інколи, коли намагаєшся бути правдивим у своїх журналістських матеріалах, не можеш бути об’єктивним. Ви не можете охопити усі сторони та погляди на цю історію, особливо, коли розумієте, що деякі думки є пропагандистськими.

Робота журналіста — якомога точніше розповідати аудиторії про те, що він бачив, що пережив. І нічого більше. На війні практично неможливо залишатись емоційно нейтральним та неупередженим стосовно військових, які знаходяться на твоїй стороні. І також практично неможливо дотриматись емоційного релятивізму стосовно солдатів на іншому боці барикад, які намагаються тебе вбити. Мені здається, кожен має власні цінності, але потрібно бути дуже обережним та не дозволяти цим цінностям впливати на ваш матеріал. Дозвольте подіям бути на першому плані, а ваші цінності нехай формують стиль написання, те, як ви про це напишете.

У мене була ситуація в Україні, коли, залишаючись правдивим, я не міг бути повністю об’єктивним. 2014 року я поїхав до Семенівки. Маленьке селище було практично зруйноване, це нагадувало кадри з фільму про Другу світову війну. Понівечені дороги, спалені дерева, цілковита розруха. Багато жителів виїхали, проте дехто вирішив залишитись. Люди намагались полагодити свої напівзруйновані домівки. Й усіх я запитував: «Хто зруйнував ваш будинок? Хто відповідальний за це?». Літній чоловік відповів, що українська армія. Жінка стверджувала, що це сепаратисти. Але ще один чоловік подивився мені пильно в очі та промовив: «Це бомбардувальники американського ЦРУ». Серйозно. Я був трохи здивований і перепитав, чому він так у цьому впевнений. Чоловік розповів, що бачив це в російських новинах. Жителі України на власні очі бачать сюжети російських журналістів, у яких ідеться про те, що саме Америка відповідальна за війну.Peterson2Я зрозумів дуже важливу річ про об’єктивність під час атаки снайперів. Один із військових, Василь, під час обстрілів закривав мене собою, захищав від куль. Коли я намагався пояснити, що цього не потрібно, він говорив, що відповідає за мою безпеку. Ця людина справді хотіла віддати своє життя за мене. Він називав мене «Капітан Америка». Як можна залишатись об’єктивним після таких ситуацій? Як можна бути емоційно нейтральним? Ніяк. Проте, можна займатися чесною, правдивою журналістикою. Ви говорите правду і нічого більше.

Іноземним журналістам потрібно бути на фронті в Україні

Вірю, що іще одне рішення для здобуття об’єктивності — не користуватися інтернет-джерелами для власного інформування. Вважаю, що головна причина такої великої кількості поширеної дезінформації про війну в Україні — відсутність закордонних кореспондентів на передовій. Журналіст із Вашингтона чи Парижа змушений діставати інформацію про події в інтернеті. Через те, що ці журналісти особисто тут не присутні, вони враховують російські джерела як релевантну точку зору для збалансування матеріалу з українською точкою зору. Це робиться задля об’єктивності. Але це дає змогу російській пропаганді вплинути на те, як закордонні кореспонденти описують цю війну.

Позиція уряду щодо висвітлення війни

ЗМІ й політика по різні боки фронту в США. Жоден політик не може мені подзвонити й сказати: «Напиши щось». У вас зовсім інша ситуація. Українські військові не дуже довіряють журналістам. Проблема в тому, що уряд сам собі шкодить тим, що не допускає працівників медіа на фронт, обмежує доступ до інформації. Події на Донбасі схожі на Дикий Захід: ніхто не контролює, що відбувається.

Гадаю, якби більше журналістів потрапляли на фронт і для себе розуміли, що відбувається, бачили це, то ми правдивіше могли б розповісти світові про те, що коїться в Україні. Завдання журналіста — бути спостерігачем, наглядачем. «Тримати руку» на роботі уряду та слідкувати за розповсюдженням правдивої інформації. Медіа там не для того, аби захищати свій уряд, а для того, аби розповідати правду. Якщо журналіст проголошує лише погляд влади на війну та її офіційну позицію — він більше не журналіст, це розповсюджувач та виробник пропаганди.

Власні та журналістські стандарти

Зазвичай, коли журналісти пишуть про війну, вони зацікавлені в думці експерта, щоби краще розумітися на темі. Тому можуть звернутися до колишнього військового, наприклад. Я був військовим пілотом, тож у мене є відповідний досвід та бекграунд для розуміння теми. Мені ці знання дуже допомагають, бо коли ви звертаєтесь до експерта, ваша історія міститиме його судження. У мене є мої перші оглядові матеріали з фронту, на які я можу покладатися, а не лише інтернет чи прес-релізи від влади.Peterson3Я не використовую в матеріалах фото мертвих людей. Це одна з персональних журналістських та людських цінностей. Вважаю це простим виявленням поваги. Так, такі зображення привертають багато уваги, але це жорстоко. Журналістська етика нині перебуває на досить низькому рівні. Фотографії загиблих — як порнографія, вони відволікають людей від того, що я хочу їм сказати.

Один журналіст не може бути відповідальним за всю інформацію, не може намалювати повної картини війни. Мусите писати лише про те, що бачите самі. Ні в якому разі не узагальнювати. Не можна робити висновки про всю українську армію, спостерігаючи за сотнею солдат в одному місці — ви можете казати лише про це місце.

Для журналіста вкрай важливо дотримуватися справді високих етичних стандартів. Багато медіапрацівників настільки мотивовані бажанням стати відомими та мати успішну кар’єру, що посувають моральність та етику на друге місце. Але, якщо ти журналіст, то повинен бути чесним, повинен говорити правду. Важливо розповісти світу історію України.

Війна — це історії людей

Через маленькі деталі та емоції я намагався «витягнути» читача на фронт. Через трагедію смерті війна для аудиторії стала трохи реальнішою. Як журналіст я вважаю це своїм досягненням. Я не давав просто факти, а творив картину, в якій люди розповідали, про що ця війна. Найскладніше для мене було те, що ти ніколи не можеш бути у безпеці. Не знаєш, коли артилерія почне працювати чи коли снайпер буде цілитися в тебе. Ти чуєш свист куль, гуркіт вибухів, земля починає здригатись. Усі ці деталі, мої особисті відчуття та емоції я додаю до своїх історій щоб зробити їх реальнішими для американської аудиторії, щоб люди зрозуміли, як це: бути на фронті в Україні. Дайте своєму читачеві знати, що це насправді.

За матеріалами: MEDIASAPIENS

Схоже ...